Weihnachtskonzert 2022

Liebes Publikum,

der barbarische russische Angriffskrieg auf die Ukraine erschüttert fast ein Jahr nach seinem Beginn noch immer die Grundfesten Europas. Millionen ukrainische Bürger:innen mussten ihre Heimat verlassen, Tausende verloren ihr Leben. Dieser Angriff gilt nicht nur einem Land und seiner Bevölkerung, sondern auch dem einzigartigen kulturellen Erbe der Ukraine. Insbesondere die ukrainische Chormusik ist Teil dieser reichen, vielschichtigen Kulturlandschaft. Der Rundfunkchor Berlin möchte sich einsetzen für die Sichtbarkeit – und Hörbarkeit – dieser Kultur. Zudem ist es uns wichtig, nicht nur ein musikalisches Zeichen zu setzen, sondern mit unserem Weihnachtskonzert auch den ganz konkreten Aufruf zum Spenden an die Ukraine-Hilfe Berlin e.V. zu verbinden. Und nicht zuletzt möchten wir mit diesem auch für uns neuen Programm den Menschen aus der Ukraine unsere Solidarität zusichern – denn Musik hat die Kraft zu verbinden, Trost zu spenden und Zeichen zu setzen für Frieden und Menschlichkeit, und das nicht nur zur Weihnachtszeit.

Rachel-Sophia Dries, Chordirektorin

Gijs Leenaars, Chefdirigent

Шановні гості,

Варварська російська загарбницька війна проти України все ще стрясає підвалини Європи майже через рік після її початку. Мільйонам громадян України довелося залишити свої домівки, тисячі загинули. Цей напад спрямовано не лише проти країни та її народу, але й проти унікальної культурної спадщини України. Зокрема українська хорова музика є частиною цього багатого, різноманітного культурного ландшафту. Хор Берлінського радіо бажає працювати над популяризацією цієї культури – щоб її було помітно – і чути. Крім того, для нас важливо не лише подати музичний приклад, але й поєднати наш різдвяний концерт з цілком конкретним закликом до пожертв на
користь Ukraine-Hilfe Berlin e. V.  І останнє, але не менш важливе: цією програмою, яка також є новою для нас, ми хотіли б запевнити людей з України в нашій солідарності – адже музика особливо під час Різдва має силу єднати, розраджувати та бути символом на користь миру й людяності.

Рахель-Софія Дрі, Директорка хору

Гійс Лінаарс, Головний диригент

Die ukrainische Chormusik mit ihrer mehr als tausendjährigenTradition besitzt in der Nationalkultur der Ukraine eine einmalige Bedeutung – an ihr wurden die typischen Merkmale eines nationalen Stils ausgebildet, sie ist es, die die ukrainische Mentalität und Seele des Volkes auf grundlegende Weise verkörpert. Insbesondere gilt dies für das reiche Erbe an geistlicher Musik, die dem Weihnachtsfest in der Ukraine gewidmet ist. Buchstäblich Hunderte von Melodien und Kompositionen, oftmals im Rahmen des orthodoxen Ritus zelebriert, bilden in ihrer musikalischen Fülle einen unvergleichlichen Kanon weihnachtlicher Musik.

Insbesondere die orthodoxe Liturgie prägt die ukrainischen Komponist:innen bis heute. Und so sind es Auszüge aus Jewhen Stankowytschs 2003 komponierter »Liturgie des heiligen Johannes Chrysostomos« (dem orthodoxen Gegenstück zur römisch-katholischen Messe), die das Konzert eröffnen. Als einer der profiliertesten ukrainischen Komponist:innen der Gegenwart wurde Stankowytsch mit Werken wie dem »Requiem für die Opfer der Hungersnot«, das dem Gedächtnis der Millionen Toten der systematisch von der UdSSR in der Ukraine herbeigeführten Hungerkatastrophe Holodomor gewidmet ist, oder dem Kaddisch-Requiem »Babyn Jar«, das der Ermordung von 33000 Kyiver Juden durch die SS im Jahr 1941 gedenkt, zum musikalischen Chronisten der Ukraine. Charakteristisch für sein Komponieren ist das breite Spektrum harmonischer Stilmittel, wie es sich auch in seiner Liturgie niederschlägt. Die Stilistik der heimatlichen Folklore und des orthodoxen Kirchengesangs fungieren als gedachtes Zentrum, von dem ausgehend er zu komplexen Harmoniegebilden gelangt – von der Diatonik zum Cluster ist es für Stankowytsch nur ein kleiner Schritt.

Mit der »Feierlichen Liturgie« der 1939 in Kyiv geborenen Komponistin Lesja Dytschko erklingt ebenfalls ein geistliches Werk des 20. Jahrhunderts. Als eine der führenden ukrainischen Komponist:innen von Chormusik ist sie eine der Ersten, die sich nach fast einem Jahrhundert des kommunistischen Verbots von Kirchenmusik dezidiert mit sakraler Musik auseinandersetzten. Über ihre »Feierliche Liturgie« schreibt Dytschko: »Ich träumte davon, das Wunder der volkstümlichen Intonation, die unser ukrainisches Volk über Jahrtausende entwickelt hat, die einzigartige Schönheit des Kyiver Gesangs mit der Tiefe der spirituellen Texte der Bibel zu verbinden. In der Liturgie kann man das Intimste ausdrücken: eine Bitte um Barmherzigkeit und Heil unserer Seelen, um die Einheit der Kirchen Gottes, um die Bewahrung des Lebens und der Spiritualität.«

Nach instrumentalen Intermezzi von Johann Sebastian Bachs Fuge in g-Moll, die ein gesangliches Thema in kunstvollen Durchführungen vorstellt, und Jewhen Kosaks Bearbeitung des folkloristischen Hirtenlieds »Wiwtscharyk« begegnen wir in der ukrainischen Komponistin Galina Grigorjewa dann wieder einer starken zeitgenössischen Stimme, die sich der vokalen Sakralmusik verschrieben hat. Grigorjewas Musiksprache wurzelt deutlich in der orthodoxen Kirchen- und Volksmusik und weist Bezüge zu früheuropäischer Polyphonie auf. Ihr Lobpreis der Gottesmutter Maria »Rejoice, o Virgin Theotokos« entstammt ihrer 2007 uraufgeführten »Vesper«. »In der christlich-orthodoxen Tradition symbolisiert die Vesper den Beginn eines neuen Tages«, so Grigorjeva über ihre Komposition. »Die Gläubigen begrüßen die Dunkelheit mit dem Licht Christi.«

Den liturgischen Gedanken weiterspinnend, fügt sich auch Dmytro Bortnjanskyjs »Cherubim-Hymnus Nr. 7« in das Programm ein, eine der populärsten Hymnen der orthodoxen Kirche. Der heute als »Mozart der Ukraine« bekannte Bortnjanskyj kam bereits als Kind an die Hofsängerkapelle nach St. Petersburg, wo er Schüler Baldassare Galuppis wurde. 1769 folgte er Galuppi nach Italien und wurde bei seiner Rückkehr von Zar Paul I. zum Direktor der Hofsängerkapelle ernannt. So ist auch sein kirchenmusikalisches Schaffen, das über hundert Motetten, Kantaten und liturgische Stücke umfasst, geprägt von der Synthese slawischer und westeuropäischer Stilelemente.

Auch die schlicht »Melodie« betitelte zärtlich-romantische Komposition Myroslaw Skoryks gehört wohl zu den beliebtesten Stücken, die ihren Weg aus der Ukraine in die ganze Welt fanden. Skoryk, Schüler von Dmitri Kabalewski, komponierte das Werk 1982 ursprünglich als Filmmusik. Dreiteilig angelegt – bestehend aus dem melancholischen Eröffnungsthema, seiner kurzen Durchführung und einer anschließenden modulierten Reprise – findet das Werk in seiner Eindringlichkeit heute in den verschiedensten Arrangements seinen Platz auf den internationalen Konzertpodien.

Eines der bekanntesten Weihnachtslieder der Ukraine, Wassyl Barwinsskyjs vom Wunder der Geburt Jesu erzählendes »Schtscho to sa predywo« (»Was für ein Wunder«), eröffnet den nicht liturgischen Teil des Konzerts, in dem sich volkstümliche ukrainische Weihnachtslieder in der Bearbeitung der Anfang des 20. Jahrhunderts wirkenden Komponisten Kyrylo Stetssenko, Mykola Leontowytsch und des zeitgenössischen Komponisten Oleksandr Tarassenko versammeln. Der andächtige Lyrismus von Barwinsskyjs Komposition steht im scharfen Gegensatz zu seinem eigenen und auch Stetssenkos Schicksal. Barwinsskyj, der ab 1915 am Konservatorium von Lwiw lehrte und später Direktor dieser Einrichtung werden sollte, wurde 1948 denunziert, verhaftet und gemeinsam mit seiner Frau in ein Arbeitslager nach Mordowien verbannt – seine Partituren wurden öffentlich verbrannt. Als Barwinsskyj zehn Jahre später als gebrochener Mann nach Lwiw zurückkehrte, verbrachte er den Rest seiner Tage mit dem erfolglosen Versuch, seine verlorenen Werke wiederherzustellen.

Von den politischen Unruhen des 20. Jahrhunderts war auch das Leben Kyrylo Stetssenkos geprägt. Wegen patriotischer Aktivitäten mehrfach verhaftet und verbannt, kehrte er nach der Februarrevolution 1917 nach Kyiv zurück, wo er in der kurzlebigen Ukrainischen Volksrepublik die Leitung der Musikabteilung des Bildungsministeriums übernahm und die nationale ukrainische Musik förderte – Aktivitäten, die mit der Machtübernahme der Bolschewiki jäh zum Erliegen kamen.

Während Barwinsskyjs und Stetssenkos Chormusik außerhalb der Ukraine weitgehend unbekannt blieb, war Mykola Leontowytschs »Schtschedryk« (»Glückwunsch-Lied«), einem Lied zum orthodoxen Neujahrsfest, glücklicherweise ein anderes Schicksal beschieden. Über einem vier Noten umfassenden Ostinato im schwingenden Dreivierteltakt entfaltet sich die Geschichte einer Schwalbe, die einer Familie ein reiches neues Jahr verkündet. Zu internationaler Bekanntheit
kam das Stück allerdings erst in der Bearbeitung des Amerikaners Peter Wilhousky, der es 1936 mit einem neuen englischen Text versah. Inspiriert von der glockenähnlichen Melodie verband es Wilhousky mit dem Weihnachtsfest, sodass es im angloamerikanischen Raum heute als »Carol of the Bells« zu den bekanntesten Weihnachtsliedern zählt.

Dem letzten Komponisten des Abends, Mykola Lyssenko, kommt in der ukrainischen Musikgeschichte eine ganz besondere Stellung zu, gilt er doch als Vater eines ukrainischen Nationalstils. 1842 geboren, begann er 1867 seine musikalische Laufbahn am Leipziger Konservatorium und setzte später seine Studien bei Nikolai Rimsky-Korsakow in St. Petersburg fort. Schon früh interessierte sich Lyssenko leidenschaftlich für die Volksmusik seiner Heimat und begann mit der systematischen Sammlung ukrainischer Volkslieder – eine Arbeit,
die er sein ganzes Leben lang fortsetzen sollte. Dieses Engagement für die Kultur seines Vaterlandes war vor dem Hintergrund, dass Zar Alexander II. 1876 einen Erlass unterschrieb, der das Singen ukrainischer Lieder in Schulen und ukrainischsprachige Theateraufführungen verbot, mehr als mutig. Und so sollte auch sein patriotisches »Gebet für die Ukraine«, das Lyssenko 1885 auf einen Text von Oleksandr Konyskyj schrieb und veröffentlichte, zur geistlichen Hymne der Ukraine werden. Als Kirchenlied regelmäßig zum Abschluss von Gottesdiensten in der Ukraine gesungen, wurde es während des Sowjetisch-Ukrainischen Krieges 1917/18 zum musikalischen Nationalsymbol der Ukraine und erklingt bis heute bei besonderen Feierlichkeiten des Landes. In Zusammenhang mit dem russischen Überfall auf die Ukraine 2022 erhielt das »Gebet für die Ukraine« traurige Aktualität – ist doch die darin so sehnsüchtig erwünschte Freiheit wieder umkämpft.

Elisabeth Kühne

Українська хорова музика, з її більш ніж тисячолітньою традицією, має унікальне значення в національній культурі України – саме на ній сформувалися типові риси національного стилю, саме вона фундаментально втілює українську ментальність і душу народу. Особливо це стосується багатої спадщини духовної музики, присвяченої Різдву Христовому в Україні. Буквально сотні мелодій і композицій, часто виконуваних в рамках православного обряду, утворюють у своєму музичному багатстві незрівнянний канон різдвяної музики.

Зокрема, православна літургія формує українських композиторів і донині. І тому саме уривки з «Літургії святого Іоанна Златоустого» Євгена Станковича (православний аналог римо-католицької меси), написаної у 2003 році, відкривають концерт. Як один з найвидатніших українських композиторів сучасності, Станкович став музичним літописцем України завдяки таким творам, як «Реквієм за жертвами Голодомору», присвячений пам‘яті загиблих під час штучного голоду, або Реквієм-Каддиш «Бабин Яр», що вшановує пам‘ять про вбивство 33000 київських євреїв есесівцями у 1941 році. Характерним для його композиторської творчості є широкий спектр гармонічних стилістичних засобів, що знайшло відображення і в його літургії. Стилістика вітчизняного фольклору та православного церковного співу виступають уявним центром,з якого композитор приходить до складних гармонічних структур – для Станковича від діатоніки до кластера пролягає лише маленький крок.

Також прозвучить «Урочиста Літургія» композиторки Лесі Дичко, яка народилася у 1939 році в Києві, що представляє сакральний твір 20-го століття. Як одна з провідних українських композиторів хорової музики, вона є
однією з перших, хто рішуче звернувся до духовної музики після майже століття комуністичної заборони церковної музики. Ось що пише Дичко про свою «Урочисту Літургію»: «Чудо народних інтонацій, що тисячоліттями
випрацьовував наш український народ, неповторну красу Київського розспіву я мріяла поєднати з глибиною духовних текстів Біблії. Саме в Літургії можна висловити найсокровенніше: прохання про помилування і спасіння душ наших, за Божих церков з‘єднання, за збереження життя і духовності».

Після інструментальних інтермедій із фуги соль-мінор Йоганна Себастьяна Баха, яка представляє пісенну тему в художньому розвитку, та обробки Євгеном Козаком фольклорної пастушої пісні «Вівчарик» ми знову зустрічаємо сильний сучасний голос української композиторки Галини Григор’євої, яка присвятила себе вокальній духовній музиці. Музична мова Григор‘євої чітко вкорінена в православній церковній та народній музиці і має відсилання до раннього європейського багатоголосся. Прославлення Пресвятої Богородиці «Радуйся, Богородице Діво» походить з її «Вечірні», прем‘єра якої відбулася у 2007 році. «У християнській православній традиції Вечірня символізує початок нового дня, – розповідає Григор’єва про свою композицію. – Вірні зустрічають темряву світлом Христовим».

Продовжуючи літургійну ідею, до програми також вписується «Іже херувими» Дмитра Бортнянського, один із найпопулярніших гімнів православної церкви. Бортнянський, якого сьогодні називають «українським Моцартом», у дитинстві потрапив до Придворної співацької капели в Петербурзі, де навчався у Бальдассаре Галуппі. У 1769 році він слідом за Галуппі поїхав до Італії, а після повернення був призначений царем Павлом І директором Придворної співацької капели. Його доробок у галузі церковної музики, що налічує понад сто мотетів, кантат і літургійних творів, характеризується синтезом слов‘янських і західноєвропейських стилістичних елементів.

Ніжно-романтична композиція Мирослава Скорика під простою назвою «Мелодія» є, мабуть, одним з найпопулярніших творів, які знайшли свій шлях з України у світ. Скорик, учень Дмитра Кабалевського, спочатку написав твір у 1982 році як музику до фільму. Твір складається з трьох частин – меланхолійної початкової теми, її короткого розвитку і подальшого модульованого викладу – і є настільки проникливим, що сьогодні знаходить своє місце в найрізноманітніших аранжуваннях на міжнародних концертних сценах.

Одна з найвідоміших різдвяних колядок в Україні – «Що то за предиво» Василя Барвінського, що розповідає про диво народження Ісуса Христа, відкриває нелітургійну частину концерту з народними українськими різдвяними піснеспівами в обробці композиторів початку 20-го століття Кирила Стеценка, Миколи Леонтовича і сучасного композитора Олександра Тарасенка. Набожний ліризм цього твору різко контрастує з долею самих композиторів Барвінського і Стеценка. Барвінський, який з 1915 року викладав у Львівській консерваторії, а згодом став директором цього закладу, був засуджений у 1948 році, заарештований і засланий разом із дружиною до трудового табору в Мордовії – його партитури були публічно спалені. Коли Барвінський через десять років повернувся до Львова зламаною людиною, він решту днів провів у безуспішних спробах відновити свої втрачені твори.

Політичні потрясіння 20-го століття вплинули і на життя Кирила Стеценка. Кілька разів заарештований і засланий за патріотичну діяльність, він повернувся до Києва після Лютневої революції 1917 року і в недовготривалій Українській Народній Республіці очолив музичний департамент Міністерства освіти та пропагував національну українську музику – діяльність, яка різко припинилася після захоплення влади більшовиками.

Якщо хорова музика Барвінського та Стеценка залишилася майже невідомою за межами України, то «Щедрик» Миколи Леонтовича – пісня-вітання до православного Нового року, – на щастя, мала іншу долю. В чотиринотному остинато і розмашистому розмірі на три чверті розгортається історія ластівки, яка сповіщає родині про багатий новий рік. Однак міжнародну популярність пісня здобула лише в обробці американця українського походження Пітера Вільговські, який у 1936 році написав до пісні нові слова англійською мовою. Надихнувшись мелодією, схожою на перегук дзвонів, Вільговські пов’язав її з Різдвом, що зробило її однією з найвідоміших різдвяних пісень у англомовних країнах сьогодення як «Колядка дзвонів».

Останній композитор вечора Микола Лисенко займає особливе місце в історії української музики, оскільки його вважають батьком українського національного стилю. Він народився в 1842 році, почав свою музичну кар‘єру в Лейпцизькій консерваторії в 1867 році, а потім продовжив навчання у Миколи Римського-Корсакова в Санкт-Петербурзі. З ранніх років Лисенко пристрасно цікавився вітчизняною народною музикою і розпочав систематичне збирання українських народних пісень – справу, яку йому судилося продовжувати протягом усього життя. Така відданість культурі своєї Батьківщини була
більш ніж сміливою з огляду на те, що цар Олександр ІІ у 1876 році підписав указ про заборону співу українських пісень у школах і театральних вистав українською мовою. Тож його патріотична «Молитва за Україну» на слова Олександра Кониського, яку Лисенко опублікував у 1885 році, неодмінно мала стати духовним гімном України. Як гімн, що регулярно виконувався наприкінці церковних богослужінь в Україні, він став національним музичним символом України під час радянсько-української війни 1917/18 рр. і досі звучить на урочистих заходах в країні. У зв‘язку з російським вторгненням в Україну у 2022 році «Молитва за Україну» набула сумної актуальності – адже бажання свободи, так тужливо висловлене в ній, віддалилося у своєму здійсненні.

Елізабет Кюне